Влаштування території природних кормових угідь

Розвиток тваринництва перш за все залежить від створення міцної кормової бази, в першу чергу за рахунок підвищення ефективності використання кормових угідь, які в Україні займають 18% від сільськогосподарських угідь. В багатьох господарствах, з метою підвищення продуктивності, змішане (сінокосо-пасовищне) використання кормових угідь. В умовах інтенсивного лукопасовищного кормовиробництва, пасовищні угіддя часто використовують для скошування травостою на зелений корм. З природних кормових угідь у вигляді сіна, сінажу, трав’яної муки, гранул та інших кормів заготовляють приблизно 30% всіх кормів які використовуються.

Багаторічні дослідження показують, що продуктивність природних кормових угідь шляхом застосування комплексу заходів може бути збільшена в декілька разів. Загальна умова – правильне використання кормових угідь. Встановлено, що самий високий коефіцієнт перетравлювання, вмісту протеїну, кормових одиниць, з’їдженої трави на пасовищі забезпечується при травленні рослин, що у фазі кущування і колосіння, коли трава в середньому досягає 15 – 20 см. До цвітіння перше травлення повинно бути закінчено. З іншого боку, дуже важливо зберегти корні, кореневища і нижні частини стеблин, де міститься запас поживних речовин, який має виключно важливе значення для живлення підростаючих паростків.

Правильне використання кормових угідь означає застосування комплексу узгоджених заходів по використанню і догляду за природним травостоєм: загоний випас, періодичне сінокосіння в різні фази розвитку рослин, внесення добрив та інше. Здійснити такий комплекс можливо тільки в системі сінокосо- і пасовищезміни і відповідного устрою території.

В практиці господарств використання кормових угідь характеризується трьома рівнями інтенсивності:

- культурні багаторічні пасовища і сіножаті;

- покращенні пасовища і сіножатті;

- природні пасовища і сіножатті.

В залежності від застосованих способів регулювання водного режиму розрізняють богарні, осушені, зрошувані пасовища і сіножатті.

Для використання пасовищ певній системі, необхідно влаштування території, відповідне вимогам технології і організації всіх виконуючих на пасовищах процесів. Перш за все необхідно закріпити пасовища за фермами, комплексами, видами і групами худоби.

Закріплення пасовищ за фермами, комплексами, різними видами і групами худоби виконується в процесі загальної організації угідь, але уточнюється при устрої їх території.

Випасання худоби на пасовищах проводять окремими групами: велика рогата худоба – гуртами, вівці – отарами, коні – табунами. Кожні групі виділяють окрему ділянку пасовища. Гуртову (отарну) ділянку ділять на дрібні ділянки – загони, в межах яких здійснюють чергування випасу худоби. Для прогону худоби з ферми на пасовищну ділянку влаштовують скотопрогони, які забезпечують доступ тварин до кожного загону. На пасовищних масивах, віддалених від ферми на значну відстань обладнують літні табори для худоби, влаштовують водопій.

Таким чином, устрій території пасовищ включає наступні елементи:

закріплення пасовищ за фермами і групами худоби;

організація пасовищезмін і розміщення їх полів;

розміщення гуртових (отарних) ділянок, літніх таборів, скотопрогонів, водних джерел або водопійних пунктів.

До устрою території пасовищ встановлюють наступні вимоги:

- безперебійне забезпечення різних видів і груп тварин зеленими кормами на протязі всього пасовищного періоду;

- систематичне відновлення і підвищення продуктивності пасовищ, призупинення процесу ерозії ґрунту;

- усунення далеких перегонів тварин і зменшення продукції, скорочення витрат на перевезення зеленого корму до місця його споживання;

- створення умов для оздоровлення і нагулу тварин, високої їх продуктивності;

- мінімальні капітальні витрати на будівництво таборів, зрошувальних споруд, огорож, скотопрогонів та інше.

Розміщення гуртових і отарних ділянок включає :

- встановлення кількості гуртів (отар) їх розмірів;

- визначення площі гуртових і отарних ділянок;

- розміщення і закріпленнягуртів (отар) за фермами

В господарствах з високою розораністю земель, де кормові угіддя займають не більше 20 - 25% , забезпечення пасовищами всіх тварин неможливе. В зв'язку з цим виділяють види і групи, для яких організують пасовищне утримання, а інші забезпечуються кормами за рахунок кормових чи інших сівозмін.

Гурти, отари, табуни формують з врахуванням статі, віку, породного складу та продуктивності тварин: гурти корів до 100-200 голів, телята -100, молодняк старше року до 200-300 голів. Отари овець формують на 600 - 1200 голів. Розміри гуртів і отар коректують з врахуванням площі і розміщення окремих масивів пасовищ.

Встановивши кількість і розміри гуртів, визначають необхідну для них площу пасовищ. Площу гуртових ділянок встановлюють виходячи з врожайності і отавності закріплених пасовищ, з врахуванням повної забезпеченості тварин зеленою масою на протязі всього пасовищного періоду.

Необхідну площу для забезпечення потреби в зеленій масі можна обчислити за формулою:

Р = (Nск x mск x Tпп x (Кпо+ Кл.ск))/У

Р - площа гуртової ділянки, га;

Nск - кількість голів в гурті (отарі);

mск - норма кормління однієї голови на добу, ц;

Tпп - тривалість пасовищного періоду, дні;

Кпо - коефіцієнт пасовищезміни;

Кл.ск- коефіцієнт зайнятості площі під табір, скотопрогони та інше, 0,02-0,03;

У - проектна врожайність пасовищ, ц.

Кпо = nз /n з.вип.

nз - загальна кількість загонів;

n з.вип - кількість загонів які використовуються пі випас.

Величини Кп та Кл.ск залежать від прийнятої схеми пасовищезміни.

Добова потреба однієї голови худоби в зеленій масі (mск) складає:

для корів і нетелів – 45-55 кг для степової зони та 50-60 кг для лісостепової зони;

для молодняку старше року – 25-30 кг для степової зони та 30-35 кг для лісостепової і лісової зон;

для молодняку до року – 15 кг для всіх зон.

Тривалість пасовищного періоду залежить від природної зони розташування пасовищ і коливається в межах 150-200 днів. Вона збільшується з півночі на південь і південний схід країни.

При розміщенні гуртових ділянок необхідно враховувати те що:

- найбільш вибагливі до пасовищного корму телята, їм необхідно виділяти пасовища з гарним ніжним травостоєм.

- для дійних корів відводять найбільш продуктивні пасовища.

- молодняку старшого віку можна відводити більш сухі пасовища.

- Вівці добре використовують пасовища з низьким травостоєм, але вони чутливі до мокрих місць. Це має значення і для телят.

По різному відносяться групи тварин до переходів. Не бажано великі переходи для телят, корів. Менш чутливі молодняк великої рогатої худоби, вівці.

Для телят виділяють пасовища поблизу ферм (літніх таборів). Відстань від пасовищ до міст стоянки і водопою повинна бути в межах 0,5 - 1 км.

Гуртам корів також відводять пасовища недалеко від ферм або літніх таборів на відстані не більше 1-1,5 км. Гуртам молодняку ВРХ відстань, до місць стоянки і пасовищ, допускається в межах 2,5 км і більше. Вівцям відводять самі віддалені пасовища.

По конфігурації гуртові ділянки повинні бути зручні для організації загінної пастьби худоби. Оптимальна форма витягнутий прямокутник., який дозволяє розмістити два ряди загонів з зручним співвідношенням сторін. В цьому випадку скотопрогін, прокладений уздовж ділянки, забезпечує простоту і зручність перегону худоби в межах гуртової ділянк

Розміщення загонів чергового травлення.

При системному випасанні гурту (отари) ділянки ділять на загони, які стравлюють почергово по мірі відростання травостою. Розміри загонів встановлюють з таким розрахунком, щоб трави вистачило на визначену кількість днів це створює умови для інтенсивного поїдання травостою і регулярного відпочинку пасовища. При цьому окремі загони звільнюють від випасання декілька разів на протязі пасовищного періоду, надається тривалий відпочинок (24-30 днів) після кожного короткого випасу.

При загінній системі випасання ВРХ на культурних пасовищах в порівнянні з безсистемним випасанням, загальна кількість зеленого корму збільшується на 20%, надої молока - на 25%, приріст молодняку ВРХ - на 25 - 30%

При проектуванні загонів чергового травлення вирішують питання:

- визначення оптимальної кількості загонів їх форму і розмір;

- намічають систему їх використання

Загальну кількість загонів визначають по формулі:

Пз = (Тв.тр. / t вип.) + nвід

Тв.тр - період відновлення травостою, днів;

t вип. - кількість днів випасу в одній загінці;

nвід - кількість відпочиваючих і страхових загонів по схемі пасовищезміни.

Період відновлення травостою залежить від зони розташування господарства, типу пасовищ, які в свою чергу, визначаються кліматом рельєфом, ґрунтовим покривом, рівнем залягання ґрунтових вод. В середньому для лісостепової зони період відновлення травостою коливається в межах 27-30 днів, а при зрошенні – 22-24 дня.. на більшості пасовищ після першого травлення відростання йде швидко (18-22 дня), а в наступні місяці 30-40 днів.

Число днів випасання в одному загоні за один цикл стравлення встановлюють з таким розрахунком, щоб забезпечити більш повне використання травостою і попередити можливість зараження худоби хворобами. Щоб врожайність на пасовищах в наступні роки не погіршувалась , недопустиме часте стравлення. Виходячи з цього при кожному циклі стравлення травостій повинен відчужуватись тільки раз, а число днів випасу в одному загоні рекомендується приймати для богарних пасовищ рівним 3-5 днів (при випасанні овець до 6 днів), для високопродуктивних - 1-2 дні.

Загальна кількість відпочиваючих загонів включає загони, які відведені під повний відпочинок, в яких проводять оранку (боронування), посів трав (підсів), внесення різних добрив, знищення отруйних рослин, а також загони, які використовуються під сінокосіння і які залишені в якості страхового фонду.

Кількість загонів повинна бути кратним кількості ділянок пасовищезміни. Наприклад: для трьохрічної пасовищезміни кількість загонів відповідно може бути рівним 6, 9,12 ...

Форма загону має важливе значення і встановлюється з вимог раціонального випасання худоби і кращого використання пасовищ. Бажана форма загону - прямокутна з співвідношенням сторін 1: 1,5 або 1:2. Мінімальна ширина загону повинна бути не менше ширини розвороту гурту при нормі на одну корову 0,5 -0,7 м. Максимальна довжина неповинна перевищувати 600 - 800 м.

Можна виділити три схеми внутрішнього устрою пасовищних ділянок .

І схема. Постійну огорожу будують уздовж зовнішньої межі пасовищної ділянки і по обом сторонам скотопрогіну. Для відокремлення загонів один від одного застосовують переносну елоктроогорожу

ІІ схема. Постійні огорожі будують на межах великих загонів, розрахованих на 5-6 денний випас худоби. В їх межах здійснюють сінокосіння та інші заходи, які чергуються по рокам. Великі загони використовують під випасання цілком або частинами. Для цього в процесі випасання за допомогою переносної електроогорожі їх поділяють на декілька більш мілких загонів

ІІІ схема. Постійні огорожі будують на межах всіх загонів, навіть дуже мілких, розрахованих на одно- або двохденне випасання худоби

В першому випадку кількість загонів нічим не обмежена. По мірі травлення травостою проволока переноситься далі і виділяється нова площа для випасання. Ділянка пасовища по конфігурації повинна бути зручною для ділення на мілкі загони. В другому випадку постійні загони по конфігурації повинні бути зручними для розділення їх на 2-3 або більшу кількість тимчасових загонів. Зручно коли вони будуть мати форму прямокутника, який примикає довгою стороною до скотопрогону.

Літній табір - це сезонний додатковий центр, який розміщують на віддалених пасовищах для скорочення відстаней перегонів тварин. Він являється місцем відпочинку, підкормки, проведення інших виробничих процесів, інколи для доїння корів.

Наближення табору до джерел кормів сприяє зменшенню втрат продуктивності худоби і зменшує витрати, пов’язані з перевезенням зеленої маси з полів сівозміни. Літній табір в господарстві слугує сезонним господарським центром. Разом з навісами для основного виду тварин в таборі проектують приміщення для робочої худоби, складські приміщення для зберігання кормів, навіси для транспортного інвентарю , силосні траншеї, жилі приміщення для обслуговуючого персоналу та інше.

Скотопрогони поділяються на постійні і тимчасові. Постійні - для переходу худоби з табору на гуртові ділянки і забезпечують зв’язок з табором, випасними загонами і водопоєм, загонами всередині гуртових ділянок. В першому випадку їх проектують шириною 20-25 м, в другому 15-20 м для гурта в 100 корів. Огороджені скотопрогони проектують шириною не більше 10-12 м. в необхідних випадках влаштовують тимчасові скотопрогони на визначений період, але межі не закріплюють. Іноді проектують магістральні скотопрогони, які з’єднують виробничий центр (ферму) з пасовищами. Для випадків коли худобу переганяють 2 рази в рік (весною і восени ), вони недоцільні: можливе використання польових шляхів.

При розміщенні скотопрогонів необхідно дотримуватись таких вимог: розташовувати їх вздовж меж гуртових ділянок, а в середині гуртової ділянки – вздовж коротких сторін загонів чергового травлення; вони повинні забезпечити коротший перехід тварин і займати мінімальну площу; по можливості прокладати їх на менш цінних ділянках пасовищ; не можна проектувати їх на сирих ділянках; вони не повинні проходити по крутим схилам, а також по брівкам ярів і балок: від них потрібно відступати не менш ніж на 40-50 м; не слід поєднувати їх з внутрішньогосподарськими (магістральними) шляхами або розташовувати близько до джерел можливого зараження; на міцних ґрунтах проектувати більш вузькі, а на нестійких – більш широкі.

Розміщення водних джерел і водопійних пунктів. В багатьох господарствах водопостачання на пасовищах влаштовують шляхом механічної подачі води із водних джерел в табори і кожний загін. Для цього в літньому таборі споруджують водонапірну башту. Вода по трубам подається в кожний загін, де встановлені корита. Для корів з трьохразовим доїнням водні джерела проектують тільки в літньому таборі. Для інших груп тварин в залежності від розміру і конфігурації пасовищної ділянки водопійні пункти проектують рівномірно розміщуючи по території пасовища. При квадратній формі ділянки місце водопою бажано розміщувати в центрі ділянки, при витягнутій формі – на протилежних кінцях, для розрахунку кількості водопійних джерел на пасовищах і їх потужності використовують норми потреби в воді різних видів тварин.

Частіше всього худоба забезпечується на пасовищі водою, яка доставляється за допомогою відповідної пересувної установки з автоматичними або напівавтоматичними поїлками. Поїлка може обслуговувати стадо великої рогатої худоби в 100 голів, а самохідні цистерни використовують на пасовищах для пересувних поїлок.

При виборі джерела в першу чергу необхідно орієнтуватись на підземні води, які відрізняються доброю якістю і значно поширені на території країни. Підземні води дозволяють організувати джерело водопостачання безпосередньо у літнього табору або на пасовище без побудови коштовних магістральних трубопроводів.

При використанні води із колодязів водопій необхідно обладнати коритами або лотками. Довжина корита для однієї голови великої рогатої худоби при двосторонньому підході повинна дорівнювати 0,5 м, для овець – 0,2 м. при односторонньому підході ці розміри збільшуються в 1,5 рази.

Водопостачання може бути влаштоване шляхом устрою водопійних майданчиків у природних джерел води, але з врахуванням, щоб худоба не входила у воду а пила через огорожу. Підходи до водопою , особливо перезволожені , викладають каменем, крупним піском або гатять лісом.

Техніко - економічні показники. Проектне рішення по устрою території пасовищ повинно включати розрахунки, які дозволяють зробити висновок про очікувану економічну ефективність різних варіантів в порівнянні з попереднім використанням кормового угіддя. Її основними показниками являються приріст виходу кормів на одиницю площі, ефективність капітальних вкладень, додатковий чистий дохід, собівартість кормів. 

Сіножатязміни відрізняються від пасовищезмін тим, що скошування трави на них, як правило, проводиться не в різні строки по рокам на одних і тих же ділянках, а в різні періоди на всьому масиві, однакових по терміну відростання трави. При цьому досягається краща якість травостою і сіна.

Сіножатязміна включає чергування по рокам строків початку збирання трав, скошування трав зі стравленням отави, здійснення заходів догляду (внесення добрив, підсів насіння, знищення буряну та інше).

Устрій території сіножать включає: розміщення масивів сіножатязмін і закріплення їх за бригадами; розміщення полів сіножатязмін, доріг, польових станів і водних джерел.

Схема сіножатязміни повинна враховувати тип сіножаттю, грунтово-кліматичні умови ділянки, а також організаційно-господарські вимоги, зокрема зацікавленість господарства в отриманні корму високої якості – сіна, сінажу, зеленої маси. Звичайно сіножатязміни проектуються 4-6 річної ротації. Наприклад, для суходільних луків з одно укісним використанням рекомендують чергування строків скошування по рокам: 1) колосіння, 2) початок цвітіння, 3) осіменіння, 4) повне цвітіння.

Розміщення полів сіножатязміни. Основними характеристиками полів які мають виробниче значення, являються їх кількість в межах однієї сіножатязміни, розмір, однорідність, конфігурація та компактність. По цим характеристикам вони повинні відповідати вимогам раціональної організації робіт, виконання всіх технологічних процесів по збору і догляду з найменшими витратами.

По розміру поля повинні бути достатньо великими, що сприяє виконанню робіт на сіножатях з меншими витратами, рівновеликими по площі.

Важливо, щоб поля сіножатязміни були однорідними по характеру травостою, ґрунтовим та іншим умовам. Які впливають на строки проведення заходів догляду. Раціональна форма поля – квадрат або прямокутник з розмірами сторін, зручними для виконання механізованих робіт.

Розміщення шляхів. Шляхи проектують з таким розрахунком щоб забезпечувався зручний під’їзд транспортних засобів і техніки до кожного масиву сіножатозміни. Ширину шляхів приймають рівною 3-4 м.

Розміщення польових станів і водних джерел. При великому віддаленні сіножать від господарських центрів доцільно розміщення польового стану. Їх роблять тимчасовими, які обладнані вагончиками для житла і зберігання інвентарю. У випадках коли окремі поля сіножатозміни використовуються для випасання худоби, польовий стан можливо використовувати як літній табір.

На культурних пасовищах (для любої зони) в якості меж загонів можуть бути:

постійні огорожі;

постійні електроогорожі;

переносні електроогорожі – „електропастух”;

природні та штучні межі (річки канави та інші рубежі);

умовні межі, зазначені курганами, каменями, вішками ;

комбіноване використання вищезазначених засобів.

Вихідні дані:

Обчислити площу гуртової ділянки (П), яка виділяється для випасання корів при умові, що К=185, Н=50, В=170, У=180

Обчислити площу гуртової ділянки (П), яка виділяється для випасання молодняка при умові, що К=205, Н=30, В=180, У=180

Розвязання:

Необхідну площу для задоволення потреби в зеленій масі можна обчислити за спрощеною формулою:

Р = (Nск x mск x Т)/У

Р – розрахункова площа, га

Nск – кількість голів, гол

mск – норма випасання, ц/день

T – строки випасання, днів

У – урожайність, ц/га

Площа гуртової ділянки, яка виділяється для випасання корів: Р=(185x0,50x170)/180=87.36га

Площа гуртової ділянки, яка виділяється для випасання молодняка: Р=(205x0,30x180)/180=61,50га

Завдання. Обчислити площу гуртової ділянки